Медичний Центр «Інтерсоно» - абсолютна якість жіночого здоров’я!

intro3

Діти і стрес

Діти і стрес та посттравматичний стресовий розлад 

Психотерапевт Медичного центру «Medicover Intersono Group» Уляна Криницька-Березюк ділиться порадами з батьками, як реагувати на дитячий стрес  і як себе грамотно повести в кожній із ситуації. Читайте фахові кометнарі від спеціаліста «Medicover Intersono Group»

Посттравматичний стресовий розлад є природної емоційною реакцією на події, які глибоко вражають. Це нормальна реакція на ненормальну ситуацію. 

На сьогодні все більша кількість фахівців у галузі психічного здоров’я визнають, що ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) може бути зумовленим не лише подіями із масивною загрозою життю та здоров’ю, але й так званими «нормальними» життєвими обставинами – важкою втратою, професійними невдачами та значними емоційними перенавантаженнями.

Ознаки ПТСР

Часто ПТСР виникає у людини, яка пережила, стала свідком або зіткнулася з подією, що викликала у неї відчуття сильного страху, безпорадності чи жаху. У подальшому можуть розвиватися такі ознаки:

  • повторні настирливі болісні спогади про подію (образи, думки, враження);
  • неприємні сни про подію, які повторюються;
  • почування та поводження так, наче травматична подія відбувається знову;
  • сильний психологічний та фізичний дискомфорт при зіткненні із будь-якими натяками, що символізують чи нагадують про обставини травматичної події.  

Через це травмовані постійно уникають подразників, пов’язаних із травмою – думок, відчуттів, розмов, діяльності, місць чи людей, які можуть про неї нагадувати. Вони починають набагато менше цікавитися навколишнім та рідше брати участь у різних важливих справах. Дехто помічає, що неспроможний відчувати любов чи інші почуття, стає підвищено лякливим, збудливим, відзначає важкість у зосередженні, порушення сну. Вони наче «весь час напоготові», також у них можуть без особливої причини виникати роздратування та гнів.

Важливим симптомом, який може супроводжувати перебіг ПТСР є почуття провини. Люди, які вижили, часто мають сильне почуття провини за те, що вони залишилися живими, особливо коли інші – родина, друзі, або просто ті, що були поруч, – загинули.

Усі ці симптоми вважаються проявами ПТСР, якщо вони тривають більше одного місяця, викликають у людини значний дискомфорт та суттєво впливають на її життя. Однак, поставити діагноз може лише лікар. ПТСР можна вилікувати за допомогою медикаментозної терапії, психотерапії або їх поєднання.

Діти і стрес

Травматичний життєвий досвід загрожує нормальним адаптаційним можливостям людини. Для дітей та підлітків травматичний досвід – це, зокрема, втрата рідних, насильство, важкі ушкодження, природні лиха, серйозні медичні втручання. Травматичним для дітей є також те, що дитина може стати свідком подій, пов’язаних із насильством, автомобільними аваріями чи авіакатастрофами. Усе це може викликати реакцію на травматичний стрес, яка впливає на те, що дитина думає, як почувається та поводиться. Така реакція є нормальною. Якщо ви усвідомити це, то краще зможете допомогти вашій дитині це подолати, а також знатимете, у яких випадках звертатися за допомогою.

За результатами досліджень від 14 до 43% дітей принаймні один раз у житті пережили травматичну подію. Однак, всупереч переконанню, що діти «ще нічого не розуміють», вони можуть бути так само сильно уражені, як і дорослі.

Існує широкий спектр реакцій на події. Деякі діти та підлітки переживають тимчасові хвилювання та страхи, які швидко минають, інші стикаються з більш тривалими проблемами, такими як страх, депресія, замикання в собі, гнів, настирливі спогади, уникання всього, що нагадує про травму, регресивна поведінка (коли діти поводяться так, ніби молодші за свій вік), боязнь смерті та каліцтва (своїх та родичів), дратівливість. Такі реакції можуть з’явитися відразу або ж через кілька тижнів після травми.

Діти, які пережили травматичні події, можуть:

  • не хотіти проводити з близькими стільки ж часу, скільки раніше;
  • неохоче відвідувати школу, мати труднощі з навчанням або не могти зосередитися;
  • гратися менше ніж раніше, уникати певних видів ігор або втрачати інтерес до того, що раніше їм подобалося;
  • сумувати або менше виражати свої емоції;
  • відчувати провину щодо того, що вони зробили чи не зробили у зв’язку з травматичною подією.

Маленькі діти (до 5 років) можуть переживати нові страхи: тривогу при розлуці з рідними або страх незнайомих людей та тварин. Вони можуть поводитися так, ніби молодші за свій справжній вік або втрачати уже набуті навички (наприклад, користуватися туалетом).

Діти у віці від 6 до 11 років можуть плутати факти та порядок подій, пов’язаних із травматичним досвідом, при їх згадуванні. Вони можуть висловлювати фізичні скарги, які не мають під собою медичного підґрунтя (наприклад, біль у животі). Такі діти можуть здаватися ніби «відсутніми», ставати лякливими.

Підлітки (від 12 до 18 років) можуть переживати яскраві спогади про травматичні події зорового, слухового, тілесного характеру; у них можуть з’являтися мимовільні неприємні думки та образи, пов’язані з травмою. Вони можуть поводитися імпульсивно, агресивно або вживати алкоголь чи наркотики, намагаючись покращити свій стан.

Переважна більшість вищезгаданих реакцій є нормальною відповіддю дитячої психіки на надзвичайно травматичну подію, вони минають за кілька тижнів. Однак, іноді у дітей та підлітків можуть виникати більш тривалі тривоги та депресія, з’являються думки про самогубство. Може спостерігатися погіршення стану. Якщо такі симптоми триватимуть ще довше, у дитини може розвинутися розлад пристосування. 

Як можуть допомогти дорослі

Після травматичних для психіки подій більшість із нас, цілком природно, спробує повернутися до нормального життя та уникатиме розмов на цю тему. На жаль, це не завжди допомагає. Найкращий шлях – відразу після травматичної події прийняти той факт, що дитина може страждати. На цьому етапі батьки можуть справді допомогти, надавши дитині можливість говорити про цю подію, якщо вона цього хоче, або заново її пережити в іграх чи малюнках. Намагання дитині дати спокій, щоб вона «все забула», не допоможе. Розмова сприяє пристосуванню дитини, допомагає усвідомити те, що трапилося, почуватися менш самотньою з власними хвилюваннями та повернути відчуття контролю. Важливо:

  • дайте дитині зрозуміти, що природно бути засмученим, якщо трапляється щось погане або страшне;
  • заохочуйте дитину виражати почуття та думки, не даючи при цьому їм оцінки;
  • наскільки це можливо, оберігайте дитину чи підлітка від подальшого травмування;
  • наскільки це можливо, поверніться до звичного ритму життя;
  • школа, садок, можуть бути важливим середовищем, оскільки це найважливіша діяльність дитини. Повідомте шкільний персонал про потреби дитини. Переконайте її, що вона ні в чому не винна, що дорослі подбають про неї;
  • дозволяйте дитині сумувати або плакати;
  • дайте дитині усвідомити відчуття контролю та вибору, пропонуючи реальні можливості стосовно щоденної діяльності (наприклад, вибір страв, одягу та ін.);
  • якщо дитина регресує (поводиться так, ніби вона молодша за свій вік), дорослі можуть допомогти своєю підтримкою, пам’ятаючи, що це нормальна реакція на травму, і не критикуючи дитину та її поведінку. Дорослі найбільше допоможуть тоді, коли вони подбають і про себе, отримавши допомогу щодо власного дистресу, оскільки діти та підлітки можуть реагувати також на їхні почуття та поведінку;
  • Звертайтесь по лікарську допомогу, якщо: хвилювання дитини посилюється та її поведінка починає все більше вас непокоїти;
  • ознаки різко вираженого стресу тривають довше, ніж 1 місяць;
  • хвилювання заважає вам, вашій дитині або вашій родині продовжувати нормальне повсякденне життя.  
search

Developed in conjunction with Ext-Joom.com

call-back

Вам передзвонити?
Залиште свій телефон.

captcha
Перезавантажити

Developed in conjunction with Ext-Joom.com

facebook-widget

Developed in conjunction with Ext-Joom.com